Було чи простіше для наших бабусь і дідусів шукати другу половинку?

У своїй новій книзі “Сучасний Романс”, комік Азіз Ансарі розповідає про те, як він пише повідомлення дівчині на ім’я Таня і запрошує її на побачення. Через кілька хвилин програмне забезпечення показує, що вона прочитала його повідомлення. Потім він бачить, як вона набирає троєкрапку. Потім стирає крапки. Години йдуть, а відповіді немає. Проходять дні – все ще нічого. Через все це Ансарі розлючений.

“Що сталося? Я знаю, що вона прочитала те, що я їй написав. Чи справді Танін телефон впав у річку / смітник / вулкан??? Ой, ні, Таня померла, а я эгоістично турбуюся про наше побачення. Я поганий людина”, пише він у своєму чарівному й дуже інформативному посібнику з сучасних знайомств.

Звичайно, Таня не померла, і вона не була “просто зайнята”, її Facebook і Instagram показували, що з нею все гаразд.

Технології відкривають прекрасні нові способи для самотніх людей знайти один одного, але це коштує психологічну ціну. Вся ця інформація може серйозно псувати ваш настрій. Вона робить тишу більш агресивною і дає відмовам додаткову жала – оскільки ті, кому розбивають серця, можуть спостерігати докази на фото, як всі живуть без них добре.

У цій складній емоційній атмосфері легко почати ностальгувати за простими часами – про дні до смартфонів або навіть комп’ютерів, коли чоловіки носили краватки й під’їжджали до дверей з букетами квітів, а пари трималися за руки й насолоджувалися лимонадом на терасах.

Ансарі задумався над тим, чи було краще жити в часи наших дідусів і бабусь, тому він разом зі співавтором Еріком Клінденбергом відвідав будинок престарілих на Манхеттені й запитав членів спільноти, як вони зустріли своїх майбутніх чоловіків і дружин. Автори виявили, що з тридцяти шести опитаних, чотирнадцять одружилися, не виходячи далеко зі своєї оселі. Ці люди не є унікальними – за даними Пенсильванського університету, у 1932 році третина пар, що одружилися у Філадельфії того року, проживала не далі, ніж у п’яти кварталах один від одного, перш ніж пов’язати себе вузлами шлюбу, й одна восьма пар навіть жила в одному будинку.

То в чому ж річ? Чому людям, які живуть у 21 столітті, потрібно стільки зусиль, щоб знайти свого життєвого партнера? Чому ми не можемо одружитися на хлопці або дівчині, що живуть на нашій вулиці?

Відповідь проста: більшість з нас просто не хоче цього. Коли Ансарі й Клінденберг запитали мешканців, як вони вибирали собі партнерів, вони почули відповіді, як “він мав хорошу роботу” і “вона була гарною дівчиною”.

Ті, хто уклав шлюб пізніше, звучали набагато поетичніше. Вони писали про те, як їх партнери пробуджують у них найкраще, змушвають їх сміятися й почувати себе красивими. “Він чудовий і кожен Божий день дивує мене. Він зробив мене кращою людиною тільки тим, що я його знаю й люблю”, написала одна жінка.

Іншими словами, сьогодні у нас інші стандарти. Ми хочемо закохатися всім серцем. Ми хочемо знайти свою другу половинку. Просто це займає більше часу й зусиль, ніж раніше, коли можна було одружитися на тій людині, яка виглядає достатньо привабливо ззовні або має хорошу роботу.

Водночас, більшість співрозмовників літнього віку, з якими розмовляли автори, були задоволені своїми шлюбами, але деякі жінки романтизували старі методи вибору партнера й хотіли, щоб їхні дочки й онуки підходили до цього питання інакше. “Вони хотіли, щоб молоді дівчата, з якими вони знайомі, зустрічалися з багатьма чоловіками й мали різні відносини, поки не знайдуть того самого”, пишуть автори.

Чи справді сучасні стандарти й методи знайомств часом зводять людей з розуму? Безумовно. Але чи маємо ми вибір? Нові стандарти нових відносин вкоренилися в нашому житті, і ми вже не можемо жити, як раніше. Головне – не засліпитися від розмаїття партнерів, яке пропонує сучасний Інтернет, й знайти ту єдину людину, з якою ви будете щасливі поруч!

P.S. Агентство Megalove співпрацює з найкращими відносинними консультантами, психологами й експертами знайомств. Якщо у вас немає часу або можливості самостійно шукати партнера, пишіть нам!)